Як здавати роботи

С.І.Д.: Слухай, поки тихо. Я мешкаю в машинах, і машини мені довіряють — але ворота, за якими ми з тобою працюватимемо, тримає не машина, а люди. Вони ведуть списки. Тому перше, що ми зробимо, — впишемо тебе в ці списки по-людськи: акаунт, лист, кнопка. Нудно? Страшенно. Зате потім тобі відчинятимуть, навіть не питаючи, хто ти. Про дедлайни й оцінки я мовчу — це в силабусі і у вступному занятті. Тут — про ключі.

1. Перепустка

Двір називається alex-ordynski — це організація на GitHub. Усередині створюються репозиторії твоїх робіт, там же живуть автотести, які їх перевіряють. Зайти з вулиці не можна: тільки на запрошення.

1. Спершу — акаунт GitHub. Якщо його ще немає, заведи на github.com/signup. Пошту вказуй ту, яку справді читаєш: на неї прийде запрошення, а потім приходитимуть результати перевірок.
2. Передай викладачу свій нік на GitHub і адресу, на яку реєструєшся. Двір відчиняють поіменно.
3. Прийми запрошення. У листі від GitHub («… has invited you to join the alex-ordynski organization») є кнопка, а за нею — сторінка з єдиною дією: Join alex-ordynski.

Тут курс уперше показує характер. Лист від GitHub дуже рідко потрапляє туди, куди ти його чекаєш: Gmail кладе його в Промоакції (Promotions), інші поштовики — у Спам. Перевір обидві теки, перш ніж вирішити, що листа немає.

А якщо ти вже зайшовзайшла у GitHub, лист можна й не шукати. Чинне запрошення завжди лежить за прямою адресою — github.com/orgs/alex-ordynski/invitation. С.І.Д. каже, що це його улюблений тип дверей: ті, що відчиняються, навіть коли ключ загубився.

2. Свій куток

Репозиторії робіт роздає Classroom 50 — той самий інструмент, який потім запускає автотести. Він схожий на вахтера з дошкою ключів: сам нічого не робить, але без нього ти не зайдеш у кімнату.

1. Відкрий classroom50.org і натисни Sign in with GitHub. Окремого логіна й пароля тут немає — акаунт той самий, що в кроці 1.
2. У списку з'явиться твоя група. Якщо не з'явилося жодної — значить, запрошення з кроку 1 ще не прийняте. Повернися й прийми його; вахтер бачить лише тих, хто вже у дворі.
3. Відкрий потрібну роботу й натисни Accept the assignment.

За кілька секунд Classroom 50 створить персональний репозиторій — уже зі стартовим кодом роботи всередині. Посилання на нього з'явиться там же, на сторінці завдання.

Кутків у тебе буде два, і це навмисно. Той, що видає Classroom 50, — окремий на кожну лабораторну, і в ньому живе рівень 1: саме його читають автотести. А vtfk-sid — наскрізний, один на весь семестр: ти створюєш його в ЛР1 і ведеш до самого кінця. Там росте ядро С.І.Д., туди йдуть рівні 2 і 3, і тегом його не здають — його показують на захисті. Як саме — у вступному занятті і в ЛР1.

Одна річ, про яку С.І.Д. просить сказати одразу, без прикрас: цей куток приватний. Твій репозиторій бачиш ти і викладач — ні група, ні інтернет. На вступній лекції 4 вересня звучало протилежне; відтоді правило змінилося, і причина суто механічна: перевірка живе в закритій службовій частині курсу, а GitHub не дозволяє відкритому репозиторію дотягнутися до закритого. Відкритий куток просто не перевіряється. На оцінку це не впливає — рівні 2 і 3 дає розмова на захисті, а не наявність коду.

3. Майстерня

На свій ноутбук ти не ставиш нічого — ні Docker, ні Rust, ні компілятора. Майстерню видають разом із роботою: середовище кожної ЛР уже описане в курсі, і GitHub піднімає його на вимогу.

1. Відкрий свій репозиторій завдання на GitHub.
2. Зелена кнопка Code → вкладка Codespaces → Create codespace on main.
3. Кілька хвилин — і у вкладці браузера відкривається редактор із терміналом.

Тут варто зупинитися й подивитися уважно, бо це найдивніше місце в усій інструкції. За цією вкладкою стоїть не картинка й не емулятор, а справжня машина в чужому місті: свій диск, своя пам'ять, свій Диспетчер. І Docker у ній уже встановлений. Твій ноутбук у цей момент — просто вікно.

Спитай у машини, чи вона готова:

docker version

У відповіді мають бути обидва блоки — Client: і Server:. Client: — це сама команда, яку ти щойно набравнабрала: посильний, що передає прохання. Server: — демон Docker, той, хто насправді будує контейнери. Один посильний без майстра означає, що майстерня не відчинилася (про це — в останньому розділі).

Створювати Codespace щодня не треба: він засинає сам, коли ним не користуються, і будиться тією ж кнопкою Code → Codespaces.

Але одну річ С.І.Д. просить затямити, бо вона не впадає в око. Годин у тебе 120 на місяць (180 з GitHub Pro), і на кілька вечорів на тиждень цього вдосталь. Тече не звідти. Погашена майстерня годин не їсть — а місце під собою тримає далі: платиться не за те, що вона світиться, а за те, що вона стоїть. І в цьому курсі це важить: із ЛР2 ти починаєш збирати образи, вони важать гігабайтами, і лежать усі тут-таки, за зачиненими дверима.

Тому: здавздала роботу — розбирай майстерню. github.com/codespaces → … → Delete. Не гаси, а саме розбирай. Усе, що ти запушивзапушила, лежить на полиці з твоїм ім'ям і нікуди не подінеться; зникає тільки кімната, і наступного разу вона зведеться наново за хвилину.

Звідси й звичка, яку С.І.Д. повторює найчастіше: усе цінне — комітом у репозиторій, а не файлом у контейнері. Кімнату колись приберуть; полицю з твоїм ім'ям — ні.

4. Сигнал

А тепер головне, що варто зрозуміти один раз і більше до цього не повертатися.

Звичайний git push не запускає нічого. Комітити й пушити можна скільки завгодно, у будь-який час, серед ночі й по десять разів поспіль — це не здача, це просто робота. Ніхто не дивиться, нічого не витрачається.

Перевірка прокидається від іншого — від тега з префіксом submit/. Це і є той сигнал: коротка мітка на конкретному коміті, яка каже «ось це — готове, дивіться сюди».

Мітку не обов'язково ставити руками, і краще не ставити: у майстерні для цього є важіль. Натисни Ctrl+Shift+B — звичайну кнопку VS Code, яка в цьому репозиторії робить рівно одне. Те саме без клавіатурних скорочень: меню Terminal → Run Build Task, або в терміналі

bash .devcontainer/submit.sh

Далі скрипт веде тебе сам. Спершу покаже, що лишилось незбереженим, і запропонує це закомітити — бо мітка ставиться на коміт, і те, чого в коміті немає, у здачу не потрапить. Потім скаже, яку саме мітку створить і на якому коміті. І аж тоді спитає: здаємо?

Тут варто знати одну дрібницю, яка знімає зайву тривогу. Відповісти «ні» — можна: скрипт просто попрощається й нічого не здасть, без жодної помилки. Мовчазний Enter теж означає «ні» — згоду треба сказати вголос, літерою y, бо це дія, яку не скасувати.

С.І.Д.: Я навмисно питаю двічі й нічого не роблю мовчки. Мітка — штука одностороння: щойно вона поїхала, місто вже дивиться. Краще я перепитаю, ніж ти потім поясниш, чому маяк спалахнув над недобудованою капсулою.

Далі все відбувається без тебе. У репозиторії на GitHub, у вкладці Actions, з'являється запуск за цим тегом. Кожна перевірка звітує окремо — тому ти бачиш не глухе «не зараховано», а який саме крок не пройшов і на чому. Результат приходить за кілька хвилин і лягає у Releases цього ж репозиторію; оцінка й коментар — у Feedback PR.

Подавати сигнал можна скільки завгодно разів. Тег — не постріл, а мітка, і мітка не одна-єдина: яка це робота, перевірка дізнається з імені репозиторію, а не з напису на мітці. Тому друга здача — просто наступна вільна: submit/lab01-2, submit/lab01-3. Скрипт бере першу вільну сам і питає про зайняті не власну пам'ять, а GitHub.

А якщо майстерні під рукою немає — ні кнопки, ні скрипта, — сигнал подається руками, тими самими командами, які скрипт і виконує:

git add .
git commit -m "lab01: рівень 1"
git tag submit/lab01
git push origin submit/lab01

Це запасний шлях, і він робочий: поза Codespaces працює тільки він.

І останнє, що знімає половину тривоги: автотести дивляться лише рівень 1. Рівні 2 і 3 — це розмова: жива демонстрація і пояснення, чому воно працює. Жоден тег їх не зарахує і жоден тег їх не зіпсує.